Дикі танці під сходами. Частина 4
▪Розділ 17▪ - О, ви вже все? - з кущів раптом різко виплив Артем із Плутоном на руках. На лиці його цвіла широка посмішка. - Привіт, Дзвіночко, і вам добрий вечір, Олесю! Щось так уже пристойно сутеніє, може, пора додому? - Твоя правда, бро, - кивнув йому Мел. - Ходімо, народ, поїдемо машиною, аби тут її не залишати... В машині хлопці всілися на перше сидіння, Плутон же завалився на половину заднього. Мені залишалося лише віддати трохи місця Дзвінці, і втиснутися в двері самій. - Бігме, Лесю, вам там не тісно? - Мел уже встиг натягти окуляри і тепер незмигно зирив на мене з-за них. - Ні, дякую, мені й так добре, - ввічливо відповіла я. - Головне, щоб усім було зручно. - Ясно, - приязно відповів він мені з тією ж самою інтонацією. А тоді повернувся до Артемка. - Козуб, піднімайся. - Що? - Піднімайся, кому кажу, - лагідно продовжив Мел. - Ну, можеш залишитися, але тоді Лесі доведеться їхати в мене на колінах. Ви ж не заперечуєте, Олесю? - Ще чого! - мене аж в жар кинуло. НА КОЛІНАХ! В дорослого чоловіка, якого я знаю лишень п'ятнадцять хвилин! Свята Магдалино, подумати тільки! Козуб, почувши про коліна, пробурмотів щось неясне, і кулею вилетів з машини. - Лесю, бачите, місце звільнилося... Виходьте. - Ні, заради Бога! Що ви тут тільки влаштували через мене! Поїхали вже, темно на вулиці! - Я сказав виходити. Будь ласка. - Ні. - Дзвінко, доню, скажи цій впертій жінці, аби вона пересіла. - Ніжно звернувся він до своєї доні, що, здавалося, просто-таки мала дар до мовчання у незручних ситуаціях. - Лесю, може, все-таки пересядеш? - тихо запитала в мене вихованка. - Мені й тут незле, сонце... - лагідно, однак твердо відповіла я. - Гаразд, - крижаним голосом мовив Костя. - Рахую до трьох. Раз. На цих словах він вийшов з салону. - Два, - двері з мого боку враз відчинилися, і я вмить відчула велике полегшення. Однак ненадовго. - Три. Враз мене підхопили на руки, і витягли на світ Божий. - Трясця, пане Меловін, та що ви собі дозволяєте! - вигукнула я, люто розмахуючи ногами. - Поствте мене на землю, негайно! - Ану не смикайся, - його владний голос обпік моє вухо купальським вогнем. - "Пане Меловін", ммм... Враз я відчула м'яке сидіння під собою, і сильну руку, що протягла наді мною ремінь безпеки, абсолютно випадково (ага, звісно ж!) зачепиши светр на грудях. - Називай мене так частіше, домовилися, янголятко моє? І веди себе спокійніше... знаєш, мені значно більше подобаються слухняні дівчатка. - солодко дмухнув мій кумир на мене. "СЛУХНЯНІ ДІВЧАТКА"??? Бісів збоченець! Та як у нього тільки язик повертається таке говорити!!?? - You, fuckin' pervert, - тихо пробубоніла я собі під ніс, щойно ми всі втрамбувалися, аби ніхто не почув. - You, little sweet maiden... - з такою самою інтонацією і гучністю сказав мій сусід за кермом. І поспішив ввімкнути радіо, аби точно ніхто нічого не встиг второпати і почути. Особливо червоний, як борщем облитий, Артем, що сидів на задньому сидінні з Дзвінкою на колінах. ▪▪▪▪ Щойно ми приїхали, я надовго засіла у ванні, намагаючись змити з обличчя увесь той переляк і здивування. Боже, боже, та мене ж просто облапали проти моєї волі! І неабихто, а мій кумир, роботодавець і взагалі, сенс усього мого життя! БЛЯХААААА... - Лесю, ви там скоро? - це Тьома, що залишився на вечерю, вирішив нарешті мене витягти з полону ванної, де я й сиділа увесь цей час. ВДЯГНЕНА. - Прошу, вибачте мені за цього... йолопа. Я поговорю з ним, він вас більше й пальцем не зачепить! - Я анітрохи не образилася, правда! Не хвилюйтеся за мене, Артеме, будь ласка! - Напевне, ці малолітки на концертах і на нього свою ауру поширили, що він так здитинів... О Господи, вибачте, я не хотів вас образити! - А ви мене й не образили. Мене дійсно завжди бісили ці кози, що аж лізуть до Меловіна на сцену. Начебто його зацікавлять такі безголові створіння, як оце вони... Раптом Артем просто бере і обіймає мене. Міцно і дружньо. - Пробачте... - тільки й сказав він. - Просто захотілося обняти меловінатора, який нічого не хоче від свого кумира. Ані швидшого випуску пісні, ані сексу, ані піару, ані хайпу... - Ви перебільшуєте, Тьомо... - посміхнулася я до нього. - Я, напевно, вже піду спати... нині видався тяжкий день. - Я скажу Мелові, аби він сам поклав Дзвінку після вечері. Добраніч, Олесю. - Добраніч, Артеме! Але вночі я так і не змогла заснути одразу - у тиші порожньої гостьової мені постійно чувся розпусний шепіт мого роботодавця, що змієм вився попід високою стелею, і вряди-годи проповзав по тілу, залишаючи гарячий, полум'яний слід. ▪Розділ 18▪ Я прокинулася, коли небо тільки-но засіріло. Що ж... нарешті за ці дні мені випала вільна хвилина, і Я МОЖУ НАРЕШТІ ПОСТИРЧАТИ В ІНСТАГРАМІ ПО-ЛЮДСЬКИ!!!!! Для початку, я перелайкала фотки усіх своїх знайомих меловінаторів, прокоментувала УСІ фото і відео з концерту в Полтаві, подивилася зо два DIY- відео на ютубі... А тоді зрозуміла, що чорта з два заспокоюся. Всю ніч мені не давав і очей стулити Мел. Точніше, його слова. "Називай мене так частіше, янголятко моє..." Янголятко. Янголятко! ЯНГОЛЯТКО?! Та ну. Я ж страшна, як дідько - широкоплеча, вухата, щокаста і з кулаками, як дві дитячі голівки. Ще й друге підборіддя вже знатно проступає... Аж ніяк не скидаюся на дівчину мрії самого Меловіна, правда ж? Господи, що йому треба від мене? Може, просто ігнорити всі його приставання? Якщо я йому дійсно потрібна, він так просто не відчепиться... А це доволі непогана ідея. Мабуть, так і зроблю... ▪▪▪ Поки всі спали, я заплела волосся у охайний пучок, вдягла прості джинси і черговий светр. Ніякого макіяжу, тільки вії підмалювала. Чесно кажучи, терпіти не можу оце все штукатуріння, та й ніколи його не розуміла. Чи ж не ліпше зайву годину поніжитися під теплою ковдрочкою, аніж психувати з самого рання через те, що у тебе ніяк не виходить рівної стрілки? Отож-бо. Сущий маразм. Хоча, кажуть, Мел любить, коли дівчата мають на лиці чи не тонну косметики. Що ж, мій пане, якщо ви не любите мене з гігантськими синяками під очима і прищами, то не гідні любити мене й з товстим шаром марафету на обличчі. Прости ж мене, Господи, за мою впертість... ▪▪▪▪▪▪ Під час сніданку трапилося дещо несподіване - вони завели мову про... нову пісню? - Ти про оту стару? - аж нетямився Козуб. - Ти таки дописав її, я правий? - Ага, і нині хотів би порадитися щодо неї з рештою команди, - і Бочаров востаннє провів шматочком хліба по рештках жовтка на тарілці. - Закладаюся, такого не презентував ще жоден з українських співаків! Вигляд він мав задоволений і піднесений, і, схоже, зовсім не боявся, що зовсім поруч сидить меловінатор, який може заввиграшки розпатякати про цей новий шедевр всенькому фандому. - Дякую, Лесю, сніданок був дуже смачним! - і він заходився збирати зі столу тарілки. - Ага, спасибі! Ну, я піду збиратися, - і Артем, швидко забравши у Кості брудний посуд і завантаживши його до посудомийки, вийшов з кімнати. Ми з Мелом зосталися на кухні самі. - Отже, новий "soon" вже близько? - невпевнено почала я. - Маєте рацію, - кивнув Мел. - Сподіваюся, він не буде настільки довгим, як soon перед "That's your role"? Бо меловінатори аж на стіни лізли цього літа, так чекали на її вихід. - Але з якою насолодою вони потім її слухали і обговорювали, - Меловін нарешті налаштував посудомийку і підійшов до мене. -Знаєте, Лесю, хороша пісня - вона як вино... Чим довше воно настоюється, тим смачніше ним смакувати, коли відкриєш пляшку. Саме тому в мене такі довгі "soon'и"... усе заради блага меловінаторів. - Пане Меловін, а ви не боїтеся, що уже сьогодні весь фандом дізнається про вихід нової пісні? - Раптом вирвалося в мене. ІДІОТКА!!!! ТИ ЗНОВУ ПОЧИНАЄШ МОЛОТИ ВСІЛЯКІ ДУРНИЦІ!!! - Анітрохи, - раптом голос Мела став трохи хрипкішим. - Оскільки в новинах досі немає нічого на кшталт "Український співак МелОвін уже п'ять років ховає від світу позашлюбну дитину!!!", я можу бути абсолютно спокійним. Раптом він підійшов до мене ще ближче. - Я ще не зустрічав меловінатора, який би так толерантно і спокійно віднісся до мого минулого, - раптом його рука дуже обережно торкнулася моєї. - І я дуже вдячний вам за це... - Усі ми маємо свої таємниці, - я нарешті змогла подивитися в його очі. О, якими ж великими і волошковими вони були... - І це абсолютно нор... -Лесю, - тепер він міцно стиснув мою долоню. - Не хочете скласти мені компанію в студії? | |
| |
: 250 | : 1 | |
: 1 | |
|