Дикі танці під сходами. Частина 4
▪Розділ 17▪
- О, ви вже все? - з кущів раптом різко виплив Артем із Плутоном на руках. На лиці його цвіла широка посмішка. - Привіт, Дзвіночко, і вам добрий вечір, Олесю! Щось так уже пристойно сутеніє, може, пора додому?
- Твоя правда, бро, - кивнув йому Мел. - Ходімо, народ, поїдемо машиною, аби тут її не залишати...
В машині хлопці всілися на перше сидіння, Плутон же завалився на половину заднього. Мені залишалося лише віддати трохи місця Дзвінці, і втиснутися в двері самій.
- Бігме, Лесю, вам там не тісно? - Мел уже встиг натягти окуляри і тепер незмигно зирив на мене з-за них.
- Ні, дякую, мені й так добре, - ввічливо відповіла я. - Головне, щоб усім було зручно.
- Ясно, - приязно відповів він мені з тією ж самою інтонацією. А тоді повернувся до Артемка. - Козуб, піднімайся.
- Що?
- Піднімайся, кому кажу, - лагідно продовжив Мел. - Ну, можеш залишитися, але тоді Лесі доведеться їхати в мене на колінах. Ви ж не заперечуєте, Олесю?
- Ще чого! - мене аж в жар кинуло. НА КОЛІНАХ! В дорослого чоловіка, якого я знаю лишень п'ятнадцять хвилин! Свята Магдалино, подумати тільки!
Козуб, почувши про коліна, пробурмотів щось неясне, і кулею вилетів з машини.
- Лесю, бачите, місце звільнилося... Виходьте.
- Ні, заради Бога! Що ви тут тільки влаштували через мене! Поїхали вже, темно на вулиці!
- Я сказав виходити. Будь ласка.
- Ні.
- Дзвінко, доню, скажи цій впертій жінці, аби вона пересіла. - Ніжно звернувся він до своєї доні, що, здавалося, просто-таки мала дар до мовчання у незручних ситуаціях.
- Лесю, може, все-таки пересядеш? - тихо запитала в мене вихованка.
- Мені й тут незле, сонце... - лагідно, однак твердо відповіла я.
- Гаразд, - крижаним голосом мовив Костя. - Рахую до трьох. Раз.
На цих словах він вийшов з салону.
- Два, - двері з мого боку враз відчинилися, і я вмить відчула велике полегшення. Однак ненадовго.
- Три.
Враз мене підхопили на руки, і витягли на світ Божий.
- Трясця, пане Меловін, та що ви собі дозволяєте! - вигукнула я, люто розмахуючи ногами. - Поствте мене на землю, негайно!
- Ану не смикайся, - його владний голос обпік моє вухо купальським вогнем. - "Пане Меловін", ммм...
Враз я відчула м'яке сидіння під собою, і сильну руку, що протягла наді мною ремінь безпеки, абсолютно випадково (ага, звісно ж!) зачепиши светр на грудях.
- Називай мене так частіше, домовилися, янголятко моє? І веди себе спокійніше... знаєш, мені значно більше подобаються слухняні дівчатка. - солодко дмухнув мій кумир на мене.
"СЛУХНЯНІ ДІВЧАТКА"??? Бісів збоченець! Та як у нього тільки язик повертається таке говорити!!??
- You, fuckin' pervert, - тихо пробубоніла я собі під ніс, щойно ми всі втрамбувалися, аби ніхто не почув.
- You, little sweet maiden... - з такою самою інтонацією і гучністю сказав мій сусід за кермом. І поспішив ввімкнути радіо, аби точно ніхто нічого не встиг второпати і почути. Особливо червоний, як борщем облитий, Артем, що сидів на задньому сидінні з Дзвінкою на колінах.
▪▪▪▪
Щойно ми приїхали, я надовго засіла у ванні, намагаючись змити з обличчя увесь той переляк і здивування. Боже, боже, та мене ж просто облапали проти моєї волі! І неабихто, а мій кумир, роботодавець і взагалі, сенс усього мого життя! БЛЯХААААА...
- Лесю, ви там скоро? - це Тьома, що залишився на вечерю, вирішив нарешті мене витягти з полону ванної, де я й сиділа увесь цей час. ВДЯГНЕНА.
- Прошу, вибачте мені за цього... йолопа. Я поговорю з ним, він вас більше й пальцем не зачепить!
- Я анітрохи не образилася, правда! Не хвилюйтеся за мене, Артеме, будь ласка!
- Напевне, ці малолітки на концертах і на нього свою ауру поширили, що він так здитинів... О Господи, вибачте, я не хотів вас образити!
- А ви мене й не образили. Мене дійсно завжди бісили ці кози, що аж лізуть до Меловіна на сцену. Начебто його зацікавлять такі безголові створіння, як оце вони...
Раптом Артем просто бере і обіймає мене. Міцно і дружньо.
- Пробачте... - тільки й сказав він. - Просто захотілося обняти меловінатора, який нічого не хоче від свого кумира. Ані швидшого випуску пісні, ані сексу, ані піару, ані хайпу...
- Ви перебільшуєте, Тьомо... - посміхнулася я до нього. - Я, напевно, вже піду спати... нині видався тяжкий день.
- Я скажу Мелові, аби він сам поклав Дзвінку після вечері. Добраніч, Олесю.
- Добраніч, Артеме!
Але вночі я так і не змогла заснути одразу - у тиші порожньої гостьової мені постійно чувся розпусний шепіт мого роботодавця, що змієм вився попід високою стелею, і вряди-годи проповзав по тілу, залишаючи гарячий, полум'яний слід.

▪Розділ 18▪
Я прокинулася, коли небо тільки-но засіріло. Що ж... нарешті за ці дні мені випала вільна хвилина, і Я МОЖУ НАРЕШТІ ПОСТИРЧАТИ В ІНСТАГРАМІ ПО-ЛЮДСЬКИ!!!!!
Для початку, я перелайкала фотки усіх своїх знайомих меловінаторів, прокоментувала УСІ фото і відео з концерту в Полтаві, подивилася зо два DIY- відео на ютубі...
А тоді зрозуміла, що чорта з два заспокоюся.
Всю ніч мені не давав і очей стулити Мел. Точніше, його слова.
"Називай мене так частіше, янголятко моє..."
Янголятко. Янголятко! ЯНГОЛЯТКО?!
Та ну. Я ж страшна, як дідько - широкоплеча, вухата, щокаста і з кулаками, як дві дитячі голівки. Ще й друге підборіддя вже знатно проступає... Аж ніяк не скидаюся на дівчину мрії самого Меловіна, правда ж?
Господи, що йому треба від мене?
Може, просто ігнорити всі його приставання? Якщо я йому дійсно потрібна, він так просто не відчепиться...
А це доволі непогана ідея. Мабуть, так і зроблю...
▪▪▪
Поки всі спали, я заплела волосся у охайний пучок, вдягла прості джинси і черговий светр. Ніякого макіяжу, тільки вії підмалювала. Чесно кажучи, терпіти не можу оце все штукатуріння, та й ніколи його не розуміла. Чи ж не ліпше зайву годину поніжитися під теплою ковдрочкою, аніж психувати з самого рання через те, що у тебе ніяк не виходить рівної стрілки? Отож-бо. Сущий маразм.
Хоча, кажуть, Мел любить, коли дівчата мають на лиці чи не тонну косметики. Що ж, мій пане, якщо ви не любите мене з гігантськими синяками під очима і прищами, то не гідні любити мене й з товстим шаром марафету на обличчі. Прости ж мене, Господи, за мою впертість...
▪▪▪▪▪▪
Під час сніданку трапилося дещо несподіване - вони завели мову про... нову пісню?
- Ти про оту стару? - аж нетямився Козуб. - Ти таки дописав її, я правий?
- Ага, і нині хотів би порадитися щодо неї з рештою команди, - і Бочаров востаннє провів шматочком хліба по рештках жовтка на тарілці. - Закладаюся, такого не презентував ще жоден з українських співаків!
Вигляд він мав задоволений і піднесений, і, схоже, зовсім не боявся, що зовсім поруч сидить меловінатор, який може заввиграшки розпатякати про цей новий шедевр всенькому фандому.
- Дякую, Лесю, сніданок був дуже смачним! - і він заходився збирати зі столу тарілки.
- Ага, спасибі! Ну, я піду збиратися, - і Артем, швидко забравши у Кості брудний посуд і завантаживши його до посудомийки, вийшов з кімнати.
Ми з Мелом зосталися на кухні самі.
- Отже, новий "soon" вже близько? - невпевнено почала я.
- Маєте рацію, - кивнув Мел.
- Сподіваюся, він не буде настільки довгим, як soon перед "That's your role"? Бо меловінатори аж на стіни лізли цього літа, так чекали на її вихід.
- Але з якою насолодою вони потім її слухали і обговорювали, - Меловін нарешті налаштував посудомийку і підійшов до мене. -Знаєте, Лесю, хороша пісня - вона як вино... Чим довше воно настоюється, тим смачніше ним смакувати, коли відкриєш пляшку. Саме тому в мене такі довгі "soon'и"... усе заради блага меловінаторів.
- Пане Меловін, а ви не боїтеся, що уже сьогодні весь фандом дізнається про вихід нової пісні? - Раптом вирвалося в мене. ІДІОТКА!!!! ТИ ЗНОВУ ПОЧИНАЄШ МОЛОТИ ВСІЛЯКІ ДУРНИЦІ!!!
- Анітрохи, - раптом голос Мела став трохи хрипкішим. - Оскільки в новинах досі немає нічого на кшталт "Український співак МелОвін уже п'ять років ховає від світу позашлюбну дитину!!!", я можу бути абсолютно спокійним.
Раптом він підійшов до мене ще ближче.
- Я ще не зустрічав меловінатора, який би так толерантно і спокійно віднісся до мого минулого, - раптом його рука дуже обережно торкнулася моєї. - І я дуже вдячний вам за це...
- Усі ми маємо свої таємниці, - я нарешті змогла подивитися в його очі. О, якими ж великими і волошковими вони були... - І це абсолютно нор...
-Лесю, - тепер він міцно стиснув мою долоню. - Не хочете скласти мені компанію в студії?
: Pop | : darusempai28 (24.06.2020)
: 250 | : 1 | : 4.5/2
: 1
1   [Матеріал]
Крик дикої чайки пронісся по моїй кімнаті на моменті з пересіданням giggling


[ | ]