Коли ти очікуєш дива, воно приходить. Коли ти чекаєш нещасть, вони з'являються в твоєму житті. Чим більше ти віриш у це і прагнеш щастя, тим щасливішою будеш.

Особисті записи Аріанни Рейн

"Не підкоряйся, Аріанно! Не підкоряйся їм!"

Я розплющую очі та різко сідаю, від чого в голові запаморочилося. Знову цей голос у моєму сні.

Я дивлюся у вікно і не бачу нічого, крім темряви та місяця, що світить недостатньо, щоб осяяти небо.

Ніч, а я знову не сплю. Знову вже вкотре я прокидаюся, бо чую голос. Чий він і що означають його слова, я не знаю. Та й чи потрібно мені це?

Тепер усю ніч я сидітиму і хвилюватимуся, бо заснути точно не зможу. Я вся тремчу від переживання. Сьогодні нарешті відбудеться посвята, і я дізнаюся на якому факультеті навчатимусь ще два роки.

Такі люди, як я, навчаються в спеціальних коледжах п'ять років. Перші три курси ми вчимось усі разом. Ми всі рівні та вчимо одне і те ж. Але на четвертому році навчання все змінюється. Посвята. Саме з цією подією все змінюється. Обираємо не ми, обирають нас. Нас розподіляють на три класи, залежно від стихії, якою ми керуємо.

Перший - Тетерин. Це факультет так званих земляних магів. Їхня стихія - земля. Тут навчаються розумні та креативні люди, з яких часто виходять науковці, вчителі та дослідники. Вони носять форму, яка складається з темного низу та світло-жовтого верху. Форма, взагалі-то, строга класична, але цього мало хто дотримується. Зазвичай студенти носять темні джинси та сорочки жовтого кольору. Також їхньою відмінністю є бронзові годинники. У всіх одинакові. Символом Тетерену є вовк. Загалом, це дуже розумні, а від того іноді зарозумілі, або ж відлюдькуваті, люди.

Другий факультет - це Ертич. Факультет магів повітря. Мудрі, але трохи хитрі люди. Їхній символ – орел – дійсно небезпечний птах. Блакитні сорочки та срібні перстні на руках – їхні відмінності. Часто це дуже дивні люди, зі своєю філософією та гумором. Але якщо вам довелося мати справу з хитрим студентом Ертичу, тим більше, якщо ви суперники в чомусь, то ви вже пропали. Ці люди знайдуть вихід з будь-якої ситуації. Я найбільше хотіла б потрапити на Ертич, бо його закінчила моя тітка. Вона чудова людина, яка завжди підтримає і дасть мудру пораду.

Останній факультет, Хемфрі, ділиться на дві групи. Тут навчаються люди з найбільш рідкісним типом магії. Перша група - маги води. Носять сині сорочки і одне пасмо їх волосся обов'язково зафарбоване в синій. Як це не дивно, але їм дуже личить. Усім. Маги води дуже небезпечні противники. Вони тихі й непомітні, та водночас дуже сильні. Студенти першої групи, яку називають Аква, дуже шанують свій символ - білого дракона із сапфіровими очима.

А от другу групу не варто недооцінювати. Маги вогню найрідкісніші. Часто це дуже сильні люди. Вони або втілення добра, або саме зло. Третього, в даному випадку, не дано. Їх слід остерігатись. Якщо побачиш студента в червоній сорочці з пасмом волосся, пофарбованим в такий самий червоний колір, то ти сміливо можеш очікувати від нього всього. Вони, і їхній символ - чорний дракон з очима-рубінами - змушують мене боятись та поважати, захоплюватися ними водночас. Це дивовижні люди, але я б побоялась бодай заговорити з ними, не те, що потоваришувати.

І от сьогодні все вирішиться. Годинник показує шосту ранку, і я, так і не заснувши, підіймаюсь і йду до дзеркала. Там я бачу дівчину з темним густим волоссям та каро-зеленими очима. Я взагалі худорлява, але зараз це приховував мій широкий і мішкуватий одяг. Треба обрати щось особливе на сьогоднішню церемонію посвяти. Я не з тих дівчат, що люблять довго стояти перед дзеркалом і любуватися собою, але сьогодні, коли я почну нове життя, хочеться виглядати гарно.

- Давно ти вже не спиш? - в кімнату ввійшла моя тітка. Інших родичів у мене немає, своїх батьків я не знаю. Хоча, на диво, мені навіть не хочеться знати.

- Ні, щойно прокинулася, - збрехала я. Не хочу, щоб тітонька хвилювалася. Їй вистачає турбот на роботі, все ж вона викладач в Лістероні, коледжі, де я навчаюсь. Її предмет надзвичайно цікавий, бо особисто я дуже люблю історію. Мені цікаво те, що відбувалося в нашому світі: події минулого, котрі призвели до того, що колишня велична Америка була знищена атомною війною. Кажуть, що саме ця подія стала кінцем старого світу і початком нового. У цьому світі роблять усе, щоб не допустити такого знову.

Для цього у нас є Магістеріат і чотири Лідери. Останні - це ті, на кого рівняється сучасна молодь, вони найкращі у всьому: сильні, розумні, хоробрі і самовіддані. Саме тому кожні десять років люди обирають певних осіб, які стають Лідерами і прикладами для інших. Я теж мрію стати Лідером, тому старанно навчаюсь і намагаюсь удосконалюватися.

За своїми роздумами я й не помітила, що тітка все ще в мене в кімнаті і, більше того, намагається звернути мою увагу на себе.

- Аріанно! Скільки можна літати у хмарах? Коли ти вже станеш серйозною? - здається, тітонька Маріел розізлилась. Їй не подобалося, коли я потрапляла в лабіринт власних думок і не помічала нічого навколо. Казала, що пора стати серйозною, але як я не намагалася, залишалася все такою ж мрійницею.

- Вибач, трошки задумалась. Просто дуже хвилююсь перед Посвятою, - відповіла я. Це було правдою: від думки про церемонію, що відбудеться вже через кілька годин, я починала тремтіти.

- Нічого. Все буде добре. Куди б ти не потрапила, я пишатимусь тобою. Обіцяю, - посміхнулася мені тітка. У неї дуже гарна посмішка. Тепла така і добра. Взагалі, місіс Маріел Бет була неймовірно гарною жінкою, на мій погляд. Правильні риси обличчя і чудове волосся темного кольору робили її справжньою красунею.

- Дякую, тітонько. Твоя підтримка дуже важлива для мене, - сказала я. Тітка ще раз посміхнулась і вийшла з кімнати, залишаючи мене наодинці зі своїми думками та почуттями.

Так, думаючи про різні дрібниці, я дочекалася восьмої години і вийшла з дому. Тітка на машині, яку ми купили зовсім недавно, повезла мене в коледж. Їхати туди загалом чотири години. Цей і наступний роки я житиму в одному з тих чудових будинків для студентів. Їх є три, під кожен факультет. Перші три роки ми жили в спільному будинку, не поділяючись, але тепер усе зміниться.

Слухаючи чудову музику, що звучала в салоні авто, я й не помітила, як швидко пройшов час. А коли побачила кілька величезних будівель, то знову затремтіла. Мені було дуже страшно йти туди, на оту церемонію Посвяти. Зараз мені хотілося просто втекти, але цікавість не дозволила цього зробити, та й тітка б її підтримала.

Мені було страшенно цікаво, яка саме у мене стихія і на який факультет я потраплю. Досі мої сили не пробуджувались, як і в інших студентів мого віку. Наші здібності пробудяться лише сьогодні, коли ми вип'ємо якесь зілля, чи як вони його називають.

- Ми приїхали, - повідомила тітка, зупиняючи авто на стоянці для вчителів. Автостоянка для студентів значно менша, бо мало у кого є авто, хіба що у кількох старшокурсників. Але сьогодні я нарахувала трохи більше машин, ніж зазвичай. Це дивно.

Разом з тіткою я попрямувала до головного корпусу. Там проходять заняття, а у Великому Залі проводять церемонії.

Перше, що я помітила - це величезний натовп студентів у білих сорочках. Це ті, хто ще не пройшов посвяту, вони були одягнені як я: на мені не було жодного чорного елементу. А шкода - я люблю чорний колір. Тітка не схвалює мою любов до темних кольорів та спортивного одягу, бо каже, що дівчина має одягати спідниці та сукні, але мої смаки вже не змінити. Сьогодні ж мені довелось одягти білосніжну сукню, в честь церемонії. Але я більш, ніж упевнена, що більше я її не одягну.

Друга група - це люди в жовтих сорочках. У більшості дівчат волосся було заплетене в коси, що неймовірно їм личило. Неподалік стояли студенти Ертичу. Як я помітила, більшість із них - хлопці. Дівчат було лише десятків зо два, не більше. Зовсім збоку стояли учні факультету Хемфрі. Це переважно були молоді люди в синіх сорочках та з синіми пасмами волосся. І серед них було усього троє студентів в червоних сорочках, у них частина волосся була червоною. Мене здивувало те, що їх було всього троє. Я, звісно, знала, що магів вогню дуже мало, та все ж була вражена. Але я була змушена покинути світ своїх думок, бо з'явилась директриса, і я приєдналася до групи людей в білому одязі.

Ще кілька хвилин - і посвята почнеться.