Чорний мечник. Частина 1-4
06.11.2017, 11:45

Деліам почула дивний крик, вже вибираючись з підвалів руїн. Спочатку дивний звук і сплеск якоїсь енергії, який вона відчула навіть в глибинах підземелля, а тепер це. Вона була тут не сама і це її непокоїло. Ці гори славились своєю безлюдністю через складні умови, і якщо хтось прийшов сюди, значить слідкував за нею. Ця думка, з'явившись в її голові, відразу ж була вибрана як найреалістичніша. Хтось слідкував за нею. Але нащо? Вкрасти її зброю? Вбити? Вона відразу ж відкинула ці варіанти, бо знала що крім археологічних відкриттів відома як чудовий воїн. До того ж незнайомець видав себе своїм криком, чого не зробив би вбивця. Ситуація була занадто дивною, щоб щось вирішити, тому Деліам вирішила спочатку поглянути на порушника тиші, про всяк випадок озброївшись своєю сокирою. Нарешті вийшовши в тронну залу, вона обережно наблизилась до виходу з руїн. Ззовні замку вона побачила чоловіка що стояв до неї спиною. Вона вже збиралася напасти, коли раптом лівою рукою він підкинув якийсь невеликий предмет в повітря, різко підняв праву руку і з дивного предмету в його руці, що чомусь нагадав Деліам пістолет, зірвався зелений промінь, підпаливши предмет, який згорів до падіння на землю.
- Магія? - промайнула в її голові думка, яку вона прогнала і почала тихо підкрадатись до незнайомця, збираючись вбити його одним ударом. Та варто було їй наблизитись, як він різко повернувся, націливши той дивний пістолет в його руці на неї.
- Нападати зі спини? Не надто благородно. - сказав незнайомець спокійним голосом, уважно вивчаючи її.
Відскочивши назад, Деліам в свою чергу швидко оглянула його. Крім оцього пістолету в його руці, за спиною було помітне руків'я меча. Одягнутий він був досить незвично, та одна частина його одягу розвіяла її сумніви. Верхню частину обличчя закривала чорна маска. Злодій. Лезо сокири Деліам покрив вогонь, та незнайомець не злякався, як траплялося зазвичай коли вона використовувала магію своєї сокири. Він виглядав скоріше зацікавленим.
- Невже ще один? - заховавши дивний пристрій в рюкзак за спиною, він дістав меч, який також загорівся вогнем.
Деліам завмерла. Руни на його мечі були такі ж як і на її сокирі. Невже ще один артефакт? Хто в біса такий цей незнайомець? Відклавши роздуми на потім, Деліам вирішила спочатку допитати його. Ринувшись вперед, Деліам вдарила. Сокира і меч зіткнулись, витесавши сніп іскр. Замах. Удар. Знову і знову вона атакувала, та він з легкістю відбивав всі її атаки, і не поспішав контратакувати.
- Ні, так не піде. - пробурмотіла Деліам, тяжко дихаючи. Вона вже була на межі, тоді як незнайомець навіть не спітнів. Сяйво рун на її сокирі змінилося на темно-червоний, а до полум'я, що покривало лезо, додались чорні іскри. Помітивши це, незнайомець погасив вогонь на своєму мечі. Невже здається? Підбадьорена цією думкою, вона замахнулася і вдарила. Незнайомець підняв меч, готуючись блокувати. Та варто було мечу і сокирі зіткнутися, як в місці удару пролунав вибух. Відскочивши, Деліам задоволено посміхнулась. Цього б він точно не витримав. Дим від вибуху розсіявся і вона завмерла. Незнайомець був неушкоджений. Руни на його мечі сяяли білим світлом і перед лезом висів напівпрозорий щит, діаметром з метр. Схоже він поглинув силу вибуху. Незнайомець лише трохи вгруз в землю.
- То може тепер поговоримо? - все тим же спокійним голосом запитав він.
Намагаючись відновити нормальне дихання, Деліам сіла на найближчий камінь, не випускаючи сокиру з рук, і запитала перше що прийшло в голову.
- Хто ти?
Сховавши меч в піхви, незнайомець і собі сів на найближчий до нього камінь.
- Фауст Рейднелл, мандрівник.
Задумливо роздивляючись його, вона відповіла:
- Деліам Фархарт. Щось мені твоє ім'я нічого не каже. Що дивно, зважаючи на те що ти володієш ще одним артефактом.
Фауст посміхнувся. Він нічого дивного в цьому не бачив.
- А по моєму, це досить логічно. Справа в тому що я не місцевий, а в ці руїни мене привів портал.
Напружено стиснувши ручку сокири, Деліам пробурмотіла:
- Чарівник значить...
Мечника здивувало те, як вона вимовила перше слово і він вирішив при нагоді розпитати, які ж тут чарівники, що до них так відносяться. Та він не був чарівником. Про що й сказав новій знайомій.
- Насправді, ні. Це все він. - Фауст легко махнув рукою в сторону меча, який, ніби по команді, самостійно висковзнув з піхов і почав повільно кружляти довкола володаря. Руни на ньому світились м'яким білим кольором.
- Схоже в твого здібностей більше ніж в мого. - Деліам заворожено спостерігала за левітуючим мечем.
Подумки повернувши меч в піхви, Фауст зняв рюкзак, і, поставивши його на коліна, відкрив його, та перед тим, як дістати потрібні йому речі, уважно поглянув на Деліам і її сокиру.
- Знаєш, якщо твій артефакт такий же як і мій, то їх здібності рівні. Ти просто ще не зовсім розібралася як його використовувати. - він витягнув з рюкзака, щось що нагадувало шкіряну броню. - Пропоную ось що. Ти допоможеш мені дізнатися більше про цей світ, а я навчу краще керувати артефактом.
Деліам піднялася з каменю. Їй ця ситуація не подобалась. З одного боку їй дуже хотілося дослідити свій артефакт. Але цей Фауст... Занадто раптово він з'явився.
- І чому я маю довіряти тобі? - вирішила запитати вона.
Фауст перестав ритись в рюкзаку і, похмуро посміхнувшись, поглянув на неї.
- Не маєш. Але якби я хотів твоєї смерті... Ти була б вже мертва. - крижаним голосом відповів він.
Деліам відступила на крок назад. Щось було дивне в ньому. І найгірше, що схоже вона йому вірила. З вигляду він був приблизно її віку. Але те як він сказав останню фразу... Він говорив як досвідчений вбивця. Вона зустрічала таких. Єдина відмінність в тому, що він схоже справді не збирається її вбивати. І його артефакт...
- Мені треба обдумати це. - обережно відступаючи назад, Деліам повернулась до руїн.
Їй вслід пролунав вже доброзичливий голос Фауста:
- Не поспішай, мені однаково треба дещо зробити.
Всівшись на впавшу стіну, Деліам зітхнула. Вона розуміла що вибір в неї невеликий. До того ж, Фауст схоже досить добре володіє артефактом, і може таки чомусь навчить. Прийнявши рішення, вона востаннє оглянула руїни і, підібравши свій рюкзак, що лежав неподалік, пішла до виходу з руїн.
Вийшовши, Деліам побачила Фауста вже перевдягнутого в його чорну шкіряну броню.
- Ну що, пішли? - посміхнувся той.
Мовчки кивнувши головою, вона пішла вперед. Перший час вони йшли мовчки, та Фауст раптом запитав:
- Куди саме ми йдемо?
Деліам саме прорубувала дорогу крізь чагарник, тому не відразу відповіла.
- Корнвуд. Це найближче місто королівства Флайнлет.
Ухилившись від гілки, що загрозливо цілилась в його обличчя, Фауст перепитав:
- Флайнлет? А які ще королівства існують в цьому світі?
Деліам на секунду задумалась. Наскільки вона пам'ятала, крім Флайнету існувало ще три королівства. Якщо їх можна так назвати.
- На березі океану на заході розмістилося місто Ейрн, єдине надводне місто королівства Айнвайтер, яке населяють філіди.
Вийшовши наперед, Фауст тепер сам рубав дорогу крізь чагарник, уважно слухаючи Деліам.
- Рибо-люди? - запитав він.
Кивнувши, його супутниця продовжила:
- В густих північних лісах живуть сайнтери. Королівства як такого вони не мають, але кажуть що десь в глибинах їх лісу живе Онтер, найстаріших серед них, який є якимсь аналогом короля. А десь східніше в глибинах цих гір живуть дрейни. Їх мало хто бачив, а поселення так досі і не знайшли, тому не відомо, чи існує воно взагалі, і наскільки воно велике. Загалом, це все. Слухай, а звідки ти прийшов? Звісно, ти не з цього світу, раз такі питання задаєш, але все ж таки.
Чагарник закінчився, і далі спуск був більш пологим, а ліс порідшав. Фауст на секунду задумався над її питанням.
- Це досить складно описати. В порівнянні з цим світом, він зовсім інший і опис займе не одну годину. А до вас схоже часто з сусідніх світів навідуються?
Струшуючи з свого чорного волосся невеликі гілочки, що залишились після чагарнику, Деліам зітхнула, почувши запитання Фауста.
- На жаль, досить часто. Навіть більше, будь-який чарівник, що знає закляття, сам може відправити, чи відправити когось в інший вимір. Але тільки одиниці можуть керувати переміщенням і повернутись назад. В кожному місті Флайнету є хоча б кілька чарівників-нелегалів, що пропонують переміщення в інший вимір за невелику суму. Те що повернутися ви вже не зможете, вони не уточнюють.
Помітивши неподалік кілька досить великих пласких каменів, Деліам запропонувала зробити привал, на що її супутник погодився. Вибравши собі по каменю, вони поклали на них свої рюкзаки. Діставши з свого рюкзака шматок сушеного м'яса, Деліам почала задумливо його жувати. Поглянувши на Фауста, вона помітила в його руках той самий дивний пістолет і запитала:
- До речі, а що це? Щось типу магічного пістолета?
Піднявши погляд на Деліам, чиї блакитні очі уважно дивилися на нього, Фауст зітхнув і відповів:
- Брехати не буду, тут немає ні краплі магії. Але, - продовжив він, побачивши що Деліам уже зібралася задати наступне питання, - пояснення займе час, тому пропоную відкласти це на потім.
Без особливого ентузіазму, вона погодилась.
Озирнувшись, Фауст підняв невеликий камінь, що лежав неподалік і з силою кинув його в одне з навколишніх дерев, цілячись кудись серед гілок. Кілька пташок зірвались в повітря. Ретельно прицілившись, Фауст підбив одну з них з свого пістолету. Підібравши свою здобич, він випатрав її з допомогою меча і почав общипувати. Деліам тим часом дожувала своє м'ясо, з цікавістю роздивлялася свого неочікуваного супутника. Шкіряна броня була досить поширена, але в нього схоже вона мала певні модифікації, адже коли він її діставав і клав на камінь, Деліам на секунду почула металевий дзвін, на який тоді не звернула увагу. Єдиними відкритими ділянками шкіри були долоні, бо він зняв рукавички, готуючи птаха, і нижня частина обличчя, яку не закривала маска. Шкіра була засмаглою, вказуючи на те, що Фауст більше часу проводить в подорожах, ніж в містах. До того ж схоже що в холодних місцях він не настільки часто буває. На руках і трохи на обличчі були помітні шрами, уточнюючи, що ті подорожі рідко бували безпечні. І навіть крізь шкіряну броню, в місцях де, схоже, не було «модифікацій», були помітні м'язи, вказуючи на значну силу її супутника. Загалом він їй нагадував одного з тих солдатів, що живуть війною.
Тим часом Фауст закінчив з птахом і, відрізавши один невеликий шматок від нього, посипав його спеціями з невеликого металевого контейнера, який раніше дістав з рюкзака. В той же контейнер відправились і інша частина птаха. Самостійно висковзнувши з піхов, його меч опустився на камінь і майже відразу руни загорілись червоним. Фауст поклав шматок м'яса на лезо і він відразу ж зашипів. Схоже він магією нагрів лезо до високої температури.
- Незвичне застосування артефакту. - сказала Деліам.
Кинувши короткий погляд на неї, Фауст посміхнувся і повернувся до м'яса. Згодом, коли воно досмажилось, руни на мечі погасли і він, схоже, повернувся до звичайної температури. М'ясо було ще гарячим, тож Фауст залишив його на мечі і повернувся до Деліам.
- Я там обіцяв навчити тебе краще володіти артефактом?
Кивнувши, вона дістала свою сокиру. Оглянувши артефакт, Фауст підняв свої зелені очі на власника.
- Почнемо з того, що ти вже знаєш?
Деліам задумалась. Вона згадала як отримала артефакт, свої перші спроби його використання і тренування з Лін-Тарлі, яка була особистим охоронцем короля.
- Загалом, якщо говорити тільки про здібності артефакту, то я знаю які мій артефакт має здібності, що керувати ними потрібно подумки і що їх силу можна регулювати.
Тим часом Фауст продовжував оглядати артефакт, порівнюючи руни на її сокирі і своєму мечі.
- Цього достатньо щоб використовувати його, але це лише невелика частина його можливостей. Почнемо з пам'яті артефакту. Якщо він точно такий як мій, а я в цьому не сумніваюсь, - Фауст саме закінчив порівнювати руни, впевнившись що вони ідентичні, - то він, скажемо так, аналізував і «зберігав» навички своїх минулих володарів і, інколи, навіть їх знання, якщо вони були сильно пов'язані з навичками. Просто скомандуй йому передати цю інформацію. Це звісно не обов'язково, але це значно збільшить твої можливості.
Деліам зробила як сказав Фауст і похитнулася він хвилі головного болю, яка, однак, швидко минула. Крім цього, вона не відчула ніяких змін. Фауст тим часом торкнув пальцем м'ясо, перевіряючи температуру, і з задоволенням з'їв його. Руни на мечі спалахнули білим і лезо меча окутав напівпрозорий щит, очистивши таким чином лезо від жиру.
- Крім несподіваного головного болю, я не відчула ніяких змін.
Руни погасли і Фауст повернув меч в піхви. Помітивши пістолет, який залишив на камені, він підняв його.
- Об'єм інформації був занадто великий, тому мозок просто заблокував його. Однак, ця інформація нікуди не зникла, і тому, коли ти будеш робити щось пов'язане з певною частиною інформації, вона відновиться. Ось наприклад можна оце спробувати. - несподівано Фауст кинув пістолет в Деліам.
Вона ніколи не користувалась подібною зброю, але ніби звичним рухом піймала його і націлила на Фауста. В наступний момент Деліам відскочила назад, впустивши пістолет. З сумішшю страху і здивування на обличчі вона поглянула на Фауста.
- Що це було? Я ніколи не користувалась пістолетом, а тут раптом таке... І звідки я знаю що цей пістолет лазерний?
Посміхнувшись, той підібрав свій пістолет.
- Оце й були спогади і навичка одного з минулих володарів артефакту. Тебе чекають ще багато нових відкриттів в цьому плані. Навіть я не впевнений що вже відкрив для себе всі знання минулого.
Вже збираючись покласти пістолет в рюкзак, вуха Фауста вловили майже нечутний тріск гілки. Насупившись, він направив зброю в сторону звуку.
- Що трапилось? - на запитання Деліам Фауст приклав палець до губ, закликаючи до тиші.
Знову, вже гучніший тріск гілок і кущі на краю галявини сколихнулись. Фауст прицілився, готуючись стріляти.
Після кількох напружених секунд з кущів вийшов хлопець. Вдягнутий він був в білу сорочку, шкіряні рукавиці, чорні штани і коричневі чоботи. На спітнілому чолі красувались окуляри, чиї лінзи м'яко світились зеленим кольором, а через плече була перекинута сіра сумка. Невдоволено скривившись, Деліам повернулась до Фауста.
- Не стріляй, це особистий посланник короля Флайнету.
Здивовано поглянувши на супутницю, він поклав пістолет в рюкзак, який і закинув на спину. Тим часом посланник підійшов до Деліам. Злегка поклонившись, він почав ритись в сумці.
- Знаєте, вас з кожним разом стає все важче знайти.
Нарешті знайшовши потрібний лист, він вручив його Деліам.
- Я це роблю спеціально, для перевірки твоїх чудо-окулярів.
Посміхнувшись, посланник натягнув окуляри і, ще раз вклонившись, побіг назад.

Зібравшись, Фауст підійшов до Деліам, яка саме читала лист. Незнайомі символи, варто було мечнику на них поглянути, перетворились на знайомі літери. Вже не один рік пристрій всередині нього допомагав розуміти кожного зустрічного, та він все ніяк не міг звикнути. А розмовляти іншою мовою не завжди легко через можливу різницю в фізіології. Судячи з листа, король Флайнету просив Деліам якнайшвидше повернутися в Етерхіл, мабуть столицю. Помітивши Фауста, що через її плече читав листа, вона склала його й запхнула в кишеню.
- Гадаю питати про зміст листа ти вже не будеш?
Ніяково посміхнувшись, він перевів погляд на кущі, з яких прийшов посланник.
- Як він нас, тобто тебе, знайшов? Ти ніби щось про окуляри казала...
Нахмурившись, Деліам кинула роздратований погляд на ті ж кущі.
- Зачаровані окуляри, які показують шлях до вказаної людини. Подарунок йому від короля за вірну службу. - підійшовши до каменю, вона закинула рюкзак на плечі. - Цей посланник, Ентоні, мабуть мене й на краю світу знайде. І віддасть ще одного листа від короля... То що, пішли?
Фауст кивнув і вони продовжили свій шлях. Ліс згодом закінчився і вони вже могли бачити на віддалі Корнвуд. Через кілька годин, коли сонце вже торкнулося обрію, вони наблизилися до нього. Його високі кам'яні стіни нагадали Фаусту про його минулі пригоди, про перемоги, втрати і помсту. Відігнавши марення, він почав детальніше роздивлятися оточення, адже інформація ніколи не буває зайвою. На верхівках башт, що сполучали стіни, знаходились високі сталеві шпилі, які чимось нагадували громовідводи. Та їх розташування й зовнішній вигляд наводили на думку що застосування в них явно інше. Саме ж місто не було схожим ні на що з того що Фауст бачив раніше. Звичайні, здавалося б, будинки з дереву і каменю доповнювались металевими елементами і якимось механізмами, а за дахами будинків, на відстані, виднілись труби заводів. Поки вони йшли вулицею, то майже всі зустрічні віталися з Деліам. Схоже вона була досить відома, і це не дивно, зважаючи на те що вона володіє артефактом. Коли ж вони вийшли на площу, то посередині неї Фауст побачив дивний пристрій. Кругла платформа виступала на кілька сантиметрів над рівнем вулиці і світилась м'яким блакитним кольором, а оточували її чотири вигнуті металеві шпилі, з кулями такого ж кольору посередині. Роздивляючись їх, Фауст не відразу помітив що Деліам піднялася на платформу. Та варто було їй його покликати, як мечник піднявся до неї.
- Портальний пристрій? - запитав він в своєї супутниці. Та кивнула і торкнулась його руки. Через секунду вони зникли, щоб з'явитись в Етерхілі, на такому ж пристрої. З'явившись на центральній площі, Фауст відразу ж почав оглядати місто. В загальному воно було схоже на Корнвуд, але столиця, як і очікувалось, була в рази більша, а труби заводів траплялись частіше. Та згадавши за Деліам, він озирнувся і побачив її поруч з якоюсь дівчиною. Одягнута вона була в білосніжні лати з синіми елементами, а за спиною мала молот, руни на якому здалися Фаусту знайомими. Вона стояла до нього спиною, тому він бачив лише світле волосся. Та ось Деліам вказала на нього і дівчина озирнулась, пронизавши Фауста поглядом червоних очей. Вирішивши, що якщо вже за нього розмовляють, то можна й підійти, мечник покрокував до них, на ходу вивчаючи молот. Сумніви розвіялись - це був ще один артефакт. Три володаря могутньої зброї зібралися разом - Фауст передчував цікаву пригоду, і, як покаже час, він не помилявся. Варто було йому підійти, як розмова урвалася, а знайома Деліам поглянула на нього зверхньо, ніби оцінюючи.
- То що це ти третій володар артефакту? - її голос був красивим, незважаючи на суворість і командирські нотки.
Передчуття пригоди підняло Фаусту настрій і він вирішив пожартувати. Він згадав дещо з свого минулого, мабуть ще з його рідного світу.
- Так точно, сер... хм, мадам! - ставши по стійкі струнко він приклав долоню до чола і віддав честь. Здивована, дівчина повернулась до Деліам, але та лише потиснула плечима. Поглянувши на Фауста ще раз, вона скривилась і пішла вперед, покликавши за собою Деліам. Мечнику ж не залишалось нічого іншого, як слідувати за ними.
Крокуючи вулицею, Фауст ледве поспівав за своїми супутницями, роздивляючись все довкола. Воно було новим для нього, але в той же час настільки знайомим. Захопившись оточенням, він не відразу помітив величезний замок, до якого вони й крокували. Він здавався звичайним, середньовічним, але Фауст не сумнівався, що і там механізмів вистачає.
Згодом вони вже стояли в тронному залі, яскраво освітлюваному лампами що звисали зі стелі і були вмонтовані в стіни. В кінці залу, на чудово оздобленому троні, сидів король. Поруч з ним стояв древній старець в мантії, мабуть головний королівський чарівник. А по кутках залу стояли охоронці, яких Фауст спочатку навіть не помітив. Вийшовши наперед, володарка молота стала зліва від короля, а Деліам залишилась на місці, ставши на коліно і схиливши голову. Фауст повторив за нею, адже було б непогано справити гарне враження на місцевого монарха.
- Та досить вже, підніміться. - голос короля виявився несподівано веселим.
Підвівшись, Фауст зустрівся поглядом з чарівником, який, як і король, уважно його розглядав.
Що ж, Деліам. - король перевів погляд на неї. - Ти прибула навіть швидше ніж я очікував. До того ж, не сама. Представиш свого нового знайомого, володаря артефакту?
Перш ніж його знайома встигла щось сказати, мечник виступив наперед:
- Фауст Рейднелл, ваша високосте.
Очі в чарівника зблиснули і він щось швидко зашепотів, нахилившись до короля. Той кивнув, і старець зник в дверях, що Фауст не помітив раніше.
- Що ж, гадаю час пояснити, нащо я тебе так терміново викликав. - почав король, вже без веселості в голосі. - Наші розвідники, що регулярно патрулюють Чорне Місто, помітили чорну енергію на центральній площі. Я боюсь що це знак того, що вже майже минуло п'ятсот років і незабаром відкриється новий Розрив і Нічні Монстри повернуться. Тому я хочу відновити Четверний Союз, а хто буде кращим посланцем до інших королівств, ніж володар артефакту?
Суміш страху і здивування з'явилась на обличчі Деліам, але вона кивнула, погоджуючись з королем. Помітивши вираз її обличчя, Фауст негучно запитав в неї:
- Що ж таке трапилось п'ятсот років тому?
Деліам вже відкрила рот, та запитання Фауста, схоже, почув і король.
- Невже Крайлір помилився? - сам до себе пробурмотів він, та згодом продовжив. - Тисячу років тому, всі чотири королівства були єдиним цілим і столицею було місто Ваймол, «Біла долина». На одному з свят, назву якого вже давно забули, влаштували змагання чарівників. Група з чотирьох чарівників, по одному від кожної раси, вирішили відкрити портал в інший вимір. Тоді подібні подорожі були лише теорією, тому мало хто вірив в їх успіх. Та в останній день змагань, їм вдалось це зробити. Однак... - король на секунду замовчав. - Через помилку в магічній формулі, портал став некерованим і почав висмоктувати магічну і життєву енергію з оточення. Вже через годину місто і околиці були усіяні трупами жителів. Не вижив ніхто. А з порталу, який нарешті стабілізувався, хлинули дивні створіння, яких прозвали Нічними Монстрами. Спільними зусиллями всіх рас, Монстрів відтіснили, а портал, який прозвали Розривом, закрили. Та в цій трагедії загинули й Четверо - представники кожної з рас, які й керували країною. Дружні стосунки дали тріщину, і держава зникла, утворивши чотири королівства, а Ваймол з тих пір називають Чорним Містом. Пройшло п'ятсот років, і Розрив знову відкрився, та завдяки Чорному мечнику, як його прозвали в нашому королівстві, його знову змогли закрити. Ім'я того героя було загублене в часі, але те що він зробив, не було забуте. Він допоміг створити Четвертний Союз, який знову об'єднав чотири раси, а сам, зібравши команду з кращих представників кожної раси, очолив напад на Чорне Місто. Ось чому ти так зацікавив Крайліра, нашого архімага, адже йому ти, Фауст Рейднелл, видався дуже схожим на Чорного мечника. Дівчина, що зустріла Фауста й Деліам коло порталу й зараз стояла поруч з королем, здивовано поглянула спочатку на монарха, потім на Фауста.
- Але це неможливо! - викрикнула вона, привернувши увагу всіх в залі. - Він же навіть не знав про Розрив!
- Спокійніше, Лін. - звернувся до неї король. - Для початку почекаємо Крайліра, він пішов за сувоєм, в якому описується Чорний мечник.
Фауст з цікавістю спостерігав за оточенням, роздумуючи над словами короля. Якщо він і справді цей їхній легендарний Чорний мечник, то пояснення могло бути тільки одне...
Тим часом повернувся архімаг, тримаючи в руках древній на вигляд сувій.
- Дозволите, ваша високосте? - звернувся він до короля.
Той кивнув і Крайлір, розгорнувши сувій, почав читати вголос:
«Цим сувоєм увіковічнюється пам'ять про Чорного мечника, ініціатора Четвертного Союзу і рятівника всіх чотирьох королівств, який згодом зник. Носив він чорну шкіряну броню, яка чудово захищала і від меча і від стріли. Верхню частину обличчя закривала маска, подібна тим що носять злодії, а очі відрізнялись за кольором. Радісний погляд зеленого ока звеселяв друзів і знайомих, а жорстокий погляд червоного обіцяв ворогам лиш смерть. Ліва рука його була настільки сильна, що ламала мечі, а в правій він тримав чарівний меч, що різав і плоть і метал. Будучи чудовим співрозмовником, він легко знаходив друзів, а незрівнянні бойові здібності навіки закріпили за ним звання чудового воїна. Ще багато можна було б сказати про нього, та відомості про нього, як і він сам, давно зникли, залишивши лише історії і легенди.»
- Ну от! - ледве Крайлір закінчив, вигукнула Лін. - Там же явно не він описаний!
Король підняв руку, закликаючи до тиші і згодом мовив:
- А що думаєш ти, Фауст Рейднелл?
Той задумався, ще раз в пам'яті прокручуючи слова архімага.
- Я б не відкидав варіанта що то дійсно я. - задумливо сказав мечник. - Адже я подорожую не тільки між вимірами. Трапляється подорожувати і в часі. Тому, можливо, ваше минуле - моє майбутнє.
Король допитливо поглянув на Крайліра, і той, зрозумівши чого хоче монарх, мовив:
- Після інциденту в Чорному Місті мало хто наважувався експериментувати з магією переходу. Але я гадаю переміщення в часі цілком можливе.
Кивнувши, король знову поглянув на Фауста і Деліам.
- Що ж, якщо ти тут, то гадаю треба знову спробувати утворити Четвертний Союз. Деліам. - король уважно на неї поглянув. - Ти гадаю не будеш проти скласти компанію Фаусту?
Кинувши погляд на мечника, вона кивнула.
- Гадаю треба почати з філідів. Їх морський транспорт дуже допоможе в перевезенні військ до Чорного Міста. Лін. - Він повернувся до дівчини що стояла поруч. - Гадаю тобі варто супроводити їх.
Їй, здавалось забракло повітря.
- Але, ваше високосте. Я, як голова вашої особистої охорони, не можу покинути місто.
Король враз посерйознішав.
- Лін-Тарлі де Грілд. Після філідів вони відправляться до сайнтерів, і там знадобиться твоя допомога. Ми повинні відновити Четвертний Союз!
Обличчя дівчини враз скам'яніло.
- Так, ваша величносте. - відповіла вона без жодної емоції в голосі.
Ще ненадовго затримавши погляд на Лін, король повернув голову назад до Фауста і Деліам.
Жестом покликавши дівчину, монарх взяв невеличку коробку, що подав йому Крайлір.
З коробки він дістав щось продовгувате, в чому Фауст впізнав пістолет, хоч і дуже древньої, як на нього, конструкції.
- Гадаю це тобі знадобиться в подорожі.
Деліам обережно взяла в руки пістолет, оглядаючи його.
- То його таки завершили? - звернулась вона до короля.
Той посміхнувся і кивнув.
- Вчора провели останні тести, через тиждень пустимо в виробництво.
Король ще раз поглянув на трьох володарів артефактів.
- Гадаю це все. Можете трохи відпочити, але завтра вранці ви вже повинні відправитись до Ейрну.
Вклонившись, Фауст, Деліам і Лін покинули замок.

- Ну... - протягнув Фауст, зупинившись. - Що зараз робимо?
Лін покрокувала далі, на ходу кинувши:
- В мене є справи, зустрінемось завтра коло порталу.
Коли вона зникла з поля зору, мечник запитав в Деліам:
- Чому вона так активно відреагувала на те, що то можливо я Чорний мечник?
Деліам зітхнула і покрокувала вперед, покликавши жестом Фауста з собою і на ходу розповіла:
- Хай і не напряму, але цей молот, можна сказати, вона отримала завдяки Чорному мечнику. Насправді там ціла історія, але то вже хіба вона тобі розповість. Я не знаю всіх деталей.
Фауст посміхнувся.
- Он значить як. Вона не хоче вірити що я можу бути тим легендарним Чорним мечником?
Деліам потиснула плечима.
- То таки що ми зараз робимо?
Дівчина на хвилину задумалась.
- Треба поповнити запаси, нас чекає довга дорога.
Фауст кивнув, але коли вони вже підходили до магазину, дещо згадав.
- Деліам, а тут часом нема якогось закладу, щоб обміняти дорогоцінні речі на місцеву валюту?
Дівчина озирнулась довкола, пригадуючи щось.
- Так, є таке, але якусь специфічну валюту іншого виміру мабуть не приймуть.
Фауст широко усміхнувся.
- Не хвилюйся, в мене з собою завжди є універсальна валюта.
Згодом вони наблизились до непримітного на перший погляд будинку з вивіскою «Обмін» яка вже почала стиратись. В приміщені Фауст відразу помітив невеличкого чоловічка за прилавком і кількох охоронців, що стояли в темних частинах кімнати.
Чоловік ретельно оглянув Фауста, коли той підійшов.
- З іншого виміру?
Мечник кивнув.
- Показуй що маєш.
Знявши рюкзак, Фауст почав ритись в ньому, і згодом на прилавок тяжко впав золотий зливок.
У чоловіка й Деліам очі округлились від подиву.
- Це що, чисте золото? – ще один короткий кивок від Фауста. – Гадаю ви не проти, якщо я перевірю його на справжність?
Мечник посміхнувся.
- Ні, звісно ж.
Схопивши зливок, чоловік зник в боковій кімнаті. Через деякий час він повернувся з кошелем, в якому дзвеніли монети. Він передав його Фаусту, бурмочучи під ніс щось про золото. Поклавши кошель в рюкзак, мечник покинув приміщення разом з Деліам. Завершивши покупки через годину, вони пішли до постоялого двору, що порекомендувала супутниця Фауста. Знявши кожен по кімнаті, вони нашвидку повечеряли, після чого відправились до кімнат. Замкнувши двері, Фауст двічі їх перевірив, і на всяк випадок підпер їх стільцем, що стояв в кімнаті. Занадто свіжі ще були спогади про те як його намагались пограбувати і можливо навіть вбити. Хай це й був інший вимір, але злодії всюди були однакові.

Наступного ранку Фауст прокинувся від стуку в двері. Стук повторився і він почув голос Деліам.
- Давай швидше, Лін вже чекає мабуть.
Зібравшись, Фауст вийшов з кімнати і разом з Деліам попрямував до площі.
Як вони і думали, коло порталу вже стояла Лін. Мечник спочатку навіть не впізнав її, адже на зміну латам прийшов досить легкий одяг. В неї і Деліам він був майже ідентичний, відрізнявся в основному кольором. В Лін одяг був в темно-синіх тонах, на відміну від криваво-червоного в Деліам.
- То куди відправляємось? - звернувся мечник до Лін.
Вона дістала з рюкзака мапу і розгорнула її.
- Ось. - Лін показала на невелику підписану крапку серед рівнини. - Барріос, найближче місто Флайнету відносно Ейрну. Там візьмемо коней і десь за тиждень прибудемо до філідів. Якщо все пройде успішно. - вона наголосила на слові «якщо». - То ми візьмемо в них фашшенів і з допомогою них швидко дістанемось сайнтерів. - вона провела пальцем вздовж узбережжя до, здавалося, безкінечної смуги лісів. - Про дрейнів вже давно нічого не чутно, тому там вже складніше буде. Але, в загальному, це плани на найближчий час. Питання?
- Немає. - майже разом сказали Фауст і Деліам.
Ступивши на панель, Лін легко торкнулася своїх супутників і їх засмоктало в портал, викинувши на таку ж платформу вже в Барріосі і налякавши цим самим юнака, що стояв поруч.
- Дідько! Нащо ж так лякати? - вигукнув він, відскочивши від порталу.
- Що за здивування? - запитав в нього Фауст, який найшвидше відновився після переміщення. - Я гадав портали тут завжди так працюють.
- Воно то так... Але за останні кілька місяців ви перші хто телепортувався в наше місто. Та й час зараз неспокійний.
Деліам і Лін, нарешті стабілізувавшись, похитнулись і ледве не впали.
- Що за... - схопилась Лін за голову. - З цим порталом щось не так. Що в вас тут відбувається? - накинулась вона на того хлопця.
- Ну, той... - не очікуючи такого, він відверто занервував. - Це... можливо через Тобіаса.
Фауст, зайнятий дослідженням портальної платформи, перепитав:
- Тобіас?
Деліам нахмурилась.
- В минулому він був королівським магом.
Фауст посміхнувся.
- А тепер в злодії подався? - він відійшов від портальної платформи. - Я відчуваю сильне енергетичне поле над цим містом і околицями. Воно не спрямовано прямо в портал, але дуже ослаблює його. В теорії воно мабуть повинно глушити будь-яку магію. Портал зараз ледве працює, не дивно що ним давно ніхто не користувався. Нас могло і по околицям розмазати.
Деліам і Лін здригнулись, подумавши про це.
- То що зараз робимо? - запитала володарка сокири.
Мечник зійшов з портальної платформи.
- Я б навідався до Тобіаса. Не можна його так полишити. Хто знає, може кілька людей вже загинуло через несправний портал.
- Добре. - погодилась Лін. - Ти. - звернулась вона знову до хлопця. - Де ми можемо знайти Тобіаса?
- Ну... - він почухав голову. - Здається він десь в тому лісі був. - махнув він рукою на зелену стіну що починалась майже за стіною міста.
Фауст на секунду завмер.
- Схоже на правду, центр цього енергетичного поля десь в тому лісі.

Згодом від міста відділились три постаті і зникли в глибинах лісу.
Уважно роздивляючись оточення, Фауст неочікувано похитнувся, перед очима все попливло і з'явилось незвичне відчуття втоми. Поглянувши на своїх супутниць, він зрозумів що ті відчувають те ж саме.
- Магія сну. - тільки й встиг він сказати, перед тим як всі троє провалились в сон.

Прокинувшись, Фауст зрозумів, що його прив'язали до дерева. Озирнувшись, він помітив своїх супутниць, що були прив'язані до сусідніх дерев, а прямо навпроти нього, на пагорбі, стояв чоловік в мантії, певно Тобіас. Також він побачив і десяток озброєних людей, які займались кожен своєю справою. Ця галявина, на краю якої й були прив'язані володарі артефактів, певно була табором Тобіаса і його прибічників. Спробувавши порухатись, Фауст зрозумів, що з нього зняли його рюкзак і меч. Його рухи не залишились непоміченими.
- Що, вже прокинувся? - дивлячись на нього, чоловік в мантії спустився з пагорба. - Ти сильніший, ніж здаєшся.
- Я так розумію, ти Тобіас? - Фауст перестав вириватись, зробивши вигляд що здався.
- До ваших послуг. - показово вклонився той. - То ви по мене прийшли?
- Саме так. - варто було Фаусту це сказати, як в одній з палаток на секунду спалахнуло фіолетове сяйво, яке повторилось позаду дерева, до якого він був прив'язаний.
Мотузки, що тримали Фауста, впали і він підвівся. Його меч, вилетівши з-за дерева, полетів до Деліам і Лін.
- То що, здаєшся? - посміхнувся мечник.
- Так і знав що це теж артефакт! Вбийте володаря! - викрикнув Тобіас і побіг всередину однієї з палаток.
Найближчий до Фауста чоловік кинувся на нього, замахуючись мечем. Ухилившись від випаду, Фауст з силою заїхав йому по обличчю. Почувся металевий дзвін і нападник впав на землю. Вирвавши з його руки меч, Фауст підняв ногу і з силою опустив її на груди нападника. Почувся неприємний хрускіт і болючий крик. Ще один удар ногою і він замовк, а Фауст, озброєний його мечем, кинувся на шокованих ворогів. Замах. Один з ворогів похитнувся, отримавши невелику подряпину на шиї.
- А щоб вас! Вже й забув коли використовував одноручний меч.
Ухилившись від меча ворога, різонув ще раз. Голова відлетіла й гепнулась на землю. Інші з криком кинулись на мечника. Блок, контратака, знову блок. Кілька пропущених ударів були зупинені напівпрозорим бар'єром що з'явився довкола тіла Фауста в момент удару. Повернувся його артефакт, влетівши в голову одного з ворогів, після чого завис позаду мечника, блокуючи атаки ворогів. Удар, ще удар. Коли Фауст вбив ще одного, троє інших вирішили втекти. Озирнувшись на супутниць, що вже приходили до тями, мечник пішов до палатки, в якій спочатку лежав його артефакт. Там були й інші два. Запустивши сокиру Деліам в дерево неподалік неї, Фауст хотів повернути і молот власниці, коли палатка, в яку втік успішно забутий Тобіас, почала випромінювати сяйво. Палатка на його очах розірвалася, показавши якесь ящіркоподібне створіння що швидко збільшувалось в розмірах. Хвилина і перед ним вже стояв справжній дракон, в якого перетворився чарівник.
- Фауст! - почув він вигук однієї з супутниць.
Його меч, розвернувшись, полетів в сторону Деліам, яка вже хотіла до нього бігти. Артефакт зависнув перед її обличчям, не даючи пройти.
- Назад! Я сам впораюсь. - вигукнув він, поглянувши на молот в своїх руках. - Позичиш мені свою силу на один бій? - тихо запитав він в зброї. Руни засяяли, ніби погоджуючись. Відкривши пащу, дракон почав видихати полум'я. Підкорившись інстинкту, Фауст вдарив молотом об землю. Довкола нього миттєво з'явився напівпрозорий щит, який зупинив полум'я. Ледве потік вогню скінчився, він кинувся вперед. Тобіас, ще не звикнувши до нового тіла, похитнувся, але побачивши Фауста почав махати крилами, намагаючись злетіти. Коли він вже майже відірвався від землі, мечник стрибнув і встиг схопитися за лапу дракона. Піднімаючись все вище і вище, Тобіас з усіх сил намагався скинути Фауста, але той тільки продовжував підійматись, хапаючись за луску і шипи. Видершись на спину дракону, він дочекався моменту, коли політ стабілізується і з силою вдарив молотом туди, де ліве крило з'єднувалось з тілом. Рев Тобіаса ледве не оглушив його. Удар, ще удар. Крило вже майже не слухалось власника і він почав опускатись нижче, щоб часом не розбитись об землю. Коли висота стала незначною, Фауст вдарив по правому крилу. Знову пролунав оглушливий рев. Ще кілька ударів і дракон почав падати. В останній момент мечник зістрибнув з дракона. Його чоботи спалахнули синім, сповільнивши падіння і він приземлився на землю, перекотившись. Гуркіт від падіння дракона зігнав птахів з найближчих дерев. Віддавши молот власниці, яка підійшла до нього, Фауст схопив свій меч, який підлетів до нього. Підійшовши до Тобіаса, який тільки й зміг підняти голову й з жахом подивитись на нього, він ввігнав меч в його голову на всю довжину леза.
- Однією проблемою менше. Тепер портал в Барріосі повинен нормально працювати. Та й місцевим нічого не загрожує тепер. - Фауст витягнув меч і витер його об залишки палатки, що були розкидані по галявині.
- А ти сильніше, ніж здаєшся. - сказала Лін. - Але не думай, що я тепер повірила що це ти той Чорний мечник.
Він лише посміхнувся.
Повернувшись до міста, мандрівники взяли коней і відправились до Ейрна. Перший час їхали мовчки, та згодом Деліам порівнялась з Фаустом, що їхав останнім.
- Так? - повернувся він, помітивши це.
- Чому ти не дав мені допомогти? - здавалося це питання цікавило її весь цей час.
- Нууу... - замислився мечник. - Ти могла загинути.
Дівчина фиркнула:
- Ти теж міг загинути.
Фауст лише посміхнувся.
- Добре, не хочеш, не кажи. - зітхнула Деліам. - Але чому ти використав артефакт Лін?
Здавалося, мечник трохи почервонів.
- Якщо чесно, просто хотів спробувати. До цього моменту я й не знав що існує зброя, схожа на мою. А тут ще й така можливість випробувати його в бою...
- Судячи з того як легко ти створив тоді щит, я подумала що ти вже не вперше його використовуєш.
- Мабуть молот поділився зі мною частиною знань, бо тоді я діяв майже бездумно.
- Он воно що... - поглянула Деліам на Лін, що їхала попереду і на її артефакт, молот, що був в неї за спиною.
До самого вечора вони їхали мовчки, поки не влаштували привал. Фауст, назбиравши гілок в лісі, що оточував їх, розвів багаття. Приготувавши їжу, подорожуючі почали вечеряти. Згодом мечник, відправивши ще один шмат м'яса в шлунок, порушив тишу, панувавшу в таборі.
- Це тільки мені здалось, чи Тобіас був якимсь занадто легким супротивником? Ну тобто те що він перетворився в дракона звісно неймовірно, але він схоже робив це вперше і ледве керував своїм новим тілом. Та й він міг якусь іншу магію використати.
Дожувавши шматок м'яса, Лін відповіла, задумливо оглядаючи зіркове небо.
- Після того що трапилось з Ваймолом, багато хто перестав довіряти магії. З часом на вивчення магії були накладені суворі обмеження. Бойову магію було заборонено, а дослідження магії переходу досі контролюється. Тобіас же... Ще коли він служив королю, його вважали майстром магії перетворення. Звісно ж будь-які експерименти над живими створіннями були заборонені, але Тобіас, не зважаючи на це, таємно експериментував з тваринами. Перший час на це закривали очі, адже щурів, на яких він проводив досліди, було безліч. Та з часом Тобіасу цього стало мало, і він провів експеримент над... дитиною. - спохмурніла Лін.
Обличчя Фауста стало серйозним, а десь в глибині очей на секунду спалахнула злість. Лін помітила це і продовжила:
- Його вигнали з королівства і заборонили будь-які магічні досліди. Тоді він і об'єднався з якимись злодіями і почав нападати на найвіддаленіші міста Флайнету. Вже не раз його намагались піймати, але тих хто намагався це зробити, завжди знаходили мертвими і прив'язаними до дерев. Тому, відповідаючи на твоє початкове питання - так, відносно нас Тобіас був досить слабким супротивником, хоча я з тобою погоджусь, перетворення в дракона було неймовірним.
Фауст впав на траву, підклавши під голову руки.
- То он воно як... - він роздивлявся зоряне небо, думаючи про щось своє. - Сподіваюсь далі супротивники будуть сильніші, а то я так і форму втрачу. - посміхнувся мечник.
- Ти схоже вже звик вбивати. - похмуро підмітила Деліам.
Фауст на секунду скривився, згадавши щось, але відповів все тим же спокійним голосом:
- Мирне і безпечне життя залишилось далеко позаду, в моєму рідному вимірі, в який я вже втратив надію повернутись. Звісно, вбивати нелегко, але й дослідження різноманітних вимірів не прогулянка. Смерть може чекати на кожному кроці. Тому, або прийми її... - в очах мечника промайнула жорстокість, - або стань нею. Але я не монстр, не подумайте. - посміхнувся Фауст, поглянувши на супутниць. - Тих хто не бажає смерті мені, або моїм друзям, я не чіпаю. Ледве не забув!
Несподівано піднявшись, він дістав з піхов свій меч і почав виводити ним руни довкола табору, закінчивши, він ввіткнув меч в землю всередині утвореного кола. Руни на мечі і на землі засяяли білим кольором.
- Щит? - здивовано запитала Лін. - З перенесенням рун?
Фауст влігся на те ж місце, де й був до цього.
- Наскільки я зрозумів, то використовувати магію на площі без перенесення рун може тільки твій артефакт.
- Он воно як... - Лін поглянула на свій молот, що лежав поруч. - А в твого меча схоже багато різних здібностей.
- Та так... - вмостившись зручніше, Фауст закрив очі. - Назбиралося за час приго-о-од. - протягнув мечник, позіхаючи. Згодом він заснув і його супутниці, трохи ще поговоривши, вмостились зручніше і теж поринули в сон.

Прокинувшись рано вранці, вони осідлали коней, і продовжили свою подорож. Сонце вже було в зеніті, коли безкінечний ліс, що оточував їх останнім часом, нарешті закінчився. Їхнім очам відрилося узбережжя океану і величне місто, що стояло на воді, з'єднуючись з сушею мостом. Через годину мандрівники вже стояли коло моста. Прив'язавши коней, які відмовлялися йти далі, неподалік, вони покрокували мостом, роздивляючись Ейрн. Порівняно з містами Флайнету, він виглядав значно витонченіше. Високі побудови, які, як і міст, здавалось, були зроблені з синього скла, хоч і не прозорого, не мали ніяких особливих прикрас, але різноманіття форм самих будівель вражали. Багато з них були поєднані напівпрозорими трубами, певно переходами. Фауста вразив такий контраст будівельних стилей. Тоді як Флайнет в цілому справляв враження середньовічної країни з елементами стімпанку, то Ейрн, та й мабуть і інші міста Айнвайтеру здавались футуристськими. Коли вони наблизились до величезних воріт, все з того ж матеріалу, їх зупинили філіди-охоронці. Виглядали вони як гуманоїдні ящери. Одягнуті в броню, вони тримали списи. Зброя і броня була виготовлена, здавалось, з того ж матеріалу що й все довкола, але зеленого кольору. Щось прошипівши, вони перекрили мандрівникам дорогу.
- Ох... - зітхнула Лін. - Варто було про це подумати. Ей! - звернулась вона до охоронців. - Нам. - вона супроводжувала всі свої слова, відповідними рухами. - Потрібен перекладач.
Фауст, який відстав, роздивляючись місто, підступив до Лін.
- Дай мені спробувати. - зосередивши погляд на одному з охоронців він несподівано зашипів так само, як і вони до цього. Кілька хвилин вони перемовлялись, після чого охоронці відступили і відчинили ворота. Потираючи горло, Фауст пішов вперед, а шоковані Лін і Деліам згодом прослідували за ним. Коли ворота зачинились за ними, Деліам підскочила до мечника.
- Звідки ти знаєш їхню мову? Ти ж казав що ніколи тут раніше не був, а їхня мова до того ж одна з найскладніших.
Фауст прокашлявся, але коли він відповів, в його голосі ще досі відчувалось шипіння.
- Це щоссь з моїх унікальних здібностей. Я можу розуміти і використовувати майже будь-яку існуючу мову. Але, - він ще раз прокашлявся, - це не завжди зручно. Горло й досі болить навіть після короткої розмови.
- Просто неймовірно! - Деліам, здавалось, була в захваті. - Це ж відкриває просто безмежні можливості! Ти легко можеш досліджувати культуру й традиції будь-якого народу, адже відразу говориш їхньою мовою, ніби своєю рідною.
Лін лише фиркнула, її це мало цікавило.
- Таааакс. - Фауст зупинився, оглядаючи місто. - І куди нам тепер?
Володарка молота озирнулась довкола. На секунду дозволила собі просто, як і Фауст, роздивитися місто. Ще на мості вона з захопленням роздивлялась його. Їй не доводилось бути в містах філідів, та й самих ящерів лише кілька разів бачила. Нарешті повернувшись до Фауста, який розгублено чухав потилицю, сказала:
- Ну, якщо ти можеш їхньою мовою говорити, то запитай в когось, як пройти до Коралового Палацу. Наскільки мені відомо, така побудова є в кожному їхньому місті і там зазвичай засідає їхня Рада Старійшин.
- Точно, добре. - озирнувшись, мечник побіг до найближчого філіда. Той схоже здивувався, коли Фауст до нього заговорив його мовою, але відповів. Кілька хвилин шипіння і мечник повернувся до своїх супутниць.
- Він описав мені приблизний маршрут, пішли. - сказав він знову трохи шиплячим голосом.
Через кілька хвилин вони вийшли на головну площу. Довкола в справах і просто гуляючи ходили жителі міста. Кілька кинули на них зацікавлені погляди, але в цілому на них майже не звертали уваги. В будівлях довкола розташовувались магазини, а серед площі була встановлена величезна статуя з чорного прозорого скла. Через колір і прозорість складно було зрозуміти, що було зображено, але судячи з загальної форми, це була людина. На кілька секунд затримавши погляд на статуї, Фауст оглянув площу і впевнено покрокував в одну з вулиць. Деліам і Лін пішли за ним. Крокуючи нею, він неочікувано зупинився. Знявши рукавичку, він торкнувся однієї з стін будівлі неподалік.
- І справді, як скло. - сказав він тихо, ніби до себе. Надягнувши назад рукавичку, він повернувся до своїх супутниць і посміхнувся. - Не втримався, цікаво було який цей матеріал на доторк.
Деліам здивувалась. Вона ще пам'ятала, як безжально він вбив Тобіаса і його людей, а тут... Ніби дві різні людини. Поглянувши на Лін, вона зрозуміла що в неї теж зараз схожі думки.
- Дивний ти. - тільки й сказала володарка сокири.
-Е? - Фауст спантеличено почухав потилицю, дивлячись на своїх супутниць. Потім знову посміхнувся. - Ну, не заперечую.
Закінчувалась вулиця, якою вони йшли, круглою площею, меншою ніж центральна. Єдина будівля оточувала площу майже з усіх боків. На відміну від більшості будівель, які були сині і дуже високі, ця була м'якого кремового кольору і складалась ніби з шарів, кожен наступний був менший за попередній і невеличкої оглядової площадки на останньому, верхньому шарі. На площадці стояло кілька філідів, одна з них, помітивши трійцю, спустилась з неї всередину будівлі. Коли Фауст, Лін і Деліам підійшли до входу, коло якого стояло двоє охоронців, ті списами перекрили їм дорогу. Фауст вже відкрив було рот, щоб заговорити, коли двері відчинились і вийшла та філіда, що побачила їх з оглядовою площадки. Пропустивши її, охоронці знову схрестили списи за її спиною.
- Чим можу допомогти? - сказала вона не звичайним шипінням, а знайомою Лін і Деліам мовою.
Наперед виступила володарка молота.
- Ми з офіційним візитом від короля Флайнету. - вона дістала з рюкзака лист паперу і, розгорнувши його, показала ящірці. Та, примружившись, уважно вивчала його зміст.
- Посол значить? - відірвавши погляд від паперу, поглянула вона на Лін. - Та кивнула і сховала лист назад в рюкзак. Філіда тим часом поглянула на її супутників. Коли вона поглянула на Фауста, в її очах промайнув здогад, але вона повернула погляд на володарку молота.
- А це супровід? - ще один кивок і ящірка, трохи подумавши, повернулась до охорони і щось зашипіла їм. Ті прибрали списи, відкривши прохід.
- Тоді ви можете зайти. - відчинила вона двері і запросила всередину.
Як і очікувалось, всередині будівля складалась з того ж матеріалу що й ззовні і завдяки ньому вікна давали, здавалось, майже неймовірну кількість світла. Рідкісні прикраси чудово доповнювали загальний вигляд, не зважаючи на свою простоту. Освітлення було представлене кристалами, вмонтованими в підлогу. Навіть днем вони якось магічно сяяли.
Ввійшовши, вони опинились в круглому приміщенні. Прямо навпроти них були величезні двері, а по бокам починались кілька коридорів. Ящірка, повела трійцю в один з них. По дорозі їм зустрілись кілька філідів, які лише мовчки проводили їх поглядами. Звернувши в одні з дверей в стіні коридору, вони опинились в невеликому кабінеті. Прямо посередині стояв стіл і стілець, а позаду кілька шаф з книгами. Все, крім книг було зроблено з того ж матеріалу що й все довкола, відрізнявся тільки колір. Сівши за стіл, філіда знову уважно оглянула трійцю, після чого мовила:
- Райана ос Корло, замісник Ради Старійшин в питаннях співпраці з іншими расами. То з чим до нас завітали посланці Флайнету?
Покопавшись в рюкзакі, Лін витягла інший лист, блакитного кольору, і передала його Райані. По мірі того, як вона його читала, її очі округлювались.
- Значить це таки відбудеться. Не дивно що ти видався мені знайомим. - звернулась вона до Фауста.
- Щ-що, я? - мечник, який до того роздивлявся кімнату, не очікував що до нього звернуться.
Райана посміхнулась, реакція Фауста її розвеселила, і продовжила:
- Звісно ж. Мало людей отримали від нашого народу прізвисько «Акула» яке зазвичай дається тільки найсильнішим філідам, і лише один отримав до цього звання власний префікс, який дається тільки кращим з кращих. З поверненням, Чорна Акула.
Після такого привітання від Райани, Фауст почервонів і відвів погляд.
- Т-то, що ми робимо далі? - звернувся він не то до Лін, не то до всіх присутніх в кімнаті.
Хай вона і була здивована поведінкою мечника, філіда не показала цього, знову опустивши погляд на лист.
- Питання відновлення Четвертного союзу може вирішувати тільки Вища Рада. На щастя, вона відбудеться післязавтра. Наша Рада Старійшин вже відправилась в Сінор, місто яке знаходиться прямо під цим.
- І як ми можемо туди потрапити? - голос Лін звучав напружено, адже їхня мета щойно віддалилась від них.
Райана відповіла майже миттєво, навіть не задумуючись:
- Тільки вплав. Через сильні магічні поля під водою поруч з берегом, місцеві портали не працюють. Але тут може бути проблема. Сьогодні зранку поруч з нами помітили досить велику групу тайаторів, небезпечних морських створінь, що нагадують алігаторів з двома довгими шипами на передніх кінцівках. Шлях в Сінор може бути небезпечним.
- Боюсь в нас немає вибору. - сказала Лін, хай на її обличчі і промайнула невпевненість. Фауст і Деліам, які слухали, з серйозним виглядом кивнули.
- Що ж, - зітхнула Райана,- тоді пропоную хоча б переночувати тут. Скоро вечорітиме вже. - тріо кивнуло і вона продовжила. - Ось, тримай. - згорнувши, вона повернула лист Лін. - І ще ось це. - поглянувши в одну з шухляд столу, філіда дістала три невеликих фіолетових кристала і передала їх трійці. - Тримайте при собі, це показник того що ви політичні гості. З ним охорона вас пропускатиме сюди і ще можете отримати безкоштовні кімнати на постоялому дворі.
Поклавши по кристалу в кишеню, мандрівники попрощались з Райаною і покинули Кораловий Палац. Вже на вулиці, Фауст несподівано зупинився.
- Під воду значить йдемо... - він задумливо поглянув на кристалічну поверхню під ногами і несподівано вхопився за руків'я меча. - Давно хотів спробувати.
Витягнувши меч, він підняв його над собою. Руни на лезі засяяли купою різних кольорів. І в той же час:
Лезо меча ніби тануло, змінюючи форму. Руків'я ж почало рости, збільшуючись в довжині. Через хвилину руни погасли, а те, що нещодавно було мечем, перетворилось на...
- Спис? - майже одночасно вигукнули Лін і Деліам.
Взявши в обидві руки, Фауст кілька секунд просто тримав його, оцінюючи вагу, після чого виконав кілька різких і швидких ударів в повітря.
Деліам і Лін підійшли ближче, роздивляючись оновлену зброю мечника.
- Як ти це зробив? - нарешті запитала володарка сокири.
Кинувши на неї швидкий погляд, Фауст посміхнувся.
- Отримав цю здібність під час однієї з пригод. - його погляд на секунду затуманився, і зблиснув жагою вбивства. -Хоча й не думав що зможу змінити сам меч. - руни на списові засяяли і він повернувся в свою попередню форму. - Але це буде досить корисно. Треба буде якось попрактикуватись в тому.
Заховавши меч в піхви, він озирнувся і запитав, зупинивши потік запитань, який міг звалитись на нього:
- А де тут постоялий двір? - поглянувши назад, він зачепився поглядом за одного з охоронців, до якого й підійшов. Помітивши це, вартовий вже хотів сказати щось своєму напарнику, але коли почув шипіння Фауста, зніяковів. Вони перекинулись кількома фразами, після чого мечник, Лін і Деліам попрямували до постоялого двору, дорогу до якого описав охоронець. Як і казала Райана, їм надали безкоштовні кімнати, варто було лише показати кристали. Вирішивши відправитись в Сінор з першими променями сонця, вони пішли до своїх кімнат. Ті мали досить простий інтер'єр: стіл, стілець, вікно з видом на море і ліжко. Останнє було цікаве тим, що хай основа й складалась все з того ж кристалічного матеріалу, але матрац і подушка були зроблені з чогось м'якого і зеленого, що нагадувало мох.
Наступного ранку Фауст прокинувся від стуку в двері і командирського голосу Лін:
- Прокидайся, нам йти вже час.
Підхопивши рюкзак і піхви з мечем, він відкрив двері, за якими вже нікого не було і спустився вниз. Вийшовши з постоялого двору, мечник ледве не зіткнувся з Райаною, яка стояла коло дверей і розмовляла з Деліам і Лін. Помітивши його, філіда дістала щось з наплічної сумки і дала йому в руки.
- Тримай, це дозволить тобі дихати під водою.
Фауст уважно оглянув предмет. Це була механічна маска, яка нагадувала нижню частину обличчя філідів.
- Як люб'язно з твого боку. - промовив він, оглядаючи маску.
- Було б погано якби ви, маючи таку важливу місію, навіть не допливли до Сінора. - хитро посміхнулась Райана. - І по тій же причині я відправляюсь з вами.
Мандрівники кивнули.
- То де ми будемо пірнати? - запитала Деліам.
- Можна з мосту, що веде до міста, але ми можемо пірнути з Коралового Палацу, там є спеціальне місце для цього.
Згодом всі четверо вже стояли в невеликій, слабо освітленій кімнаті, більшу частину підлоги якої займали сходи, які йшли через всю основу міста і спускались прямо в воду.
- То що, готові? - запитала Райана, стоячи вже однією ногою в воді.
Деліам і Лін кивнули, а Фауст, шиплячим через маску голосом, відповів.
- Майже.
Витягнувши меч, він повторив те що робив вчора, перетворивши його в спис.
- Нічого собі... - тільки й мовила філіда.
Опинившись під водою, вони довгий час плини природнім тунелем, слабо освітленим кристалами. Випливши нарешті з нього, всі четверо застигли. Перед їхніми очима розкинулось величне місто, що стояло на дні океану і було вкрите напівпрозорим куполом. Розміром воно було мінімум в кілька разів більше за Ейрн. Подумавши про це, мандрівники розвернулись. Як виявилось, Ейрн стояв на величезній підводній горі, міцно зачепившись за верхівку, яка, мабуть, колись виглядала з води. Ще хвилину помилувавшись двома містами, вони поплили до Сінора. Та не встигли вони далеко відпливти, як помітили кілька розмитих силуетів, що швидко до них наближались.
- Цього я й боялась. Тайатори. - мовила Райана, дістаючи з сумки два довгих ножа. - Готуйтесь до бою!
Силуетів було три, один великий і два поменше. Коли вони підплили ближче, вже можна було їх роздивитись детальніше. Як і казала Райана, вони були схожі на алігаторів, з однією значною відмінністю. Передні кінцівки мали лише два пальці, які були озброєні довгими сірими шипами. Найбільший з них кинувся на Фауста з широко відкритою пащею. Той виставив спис перед собою і щелепи тайатора зімкнулись, не в змозі перекусити руків'я. Напружившись, Фауст зміг струсити його і відразу ж перехопив спис зручніше, слідкуючи за кожним рухом ворога. Тайатор знову ринувся вперед, цього разу виставивши шипи на передніх кінцівках. Знову заблокувавши атаку, Фауст, розвернувшись від сили удару, з силою вдарив списом в бік. Лезо, з легкістю пробивши шкіру, ввійшло в тіло тайатора повністю. Той, здавалось, вивернувся від болю, але наступного моменту тяжкий хвіст врізався в живіт мечника. Неочікувано сильний удар відкинув Фауста далеко назад, впечатавши в гору. Різкий біль пронизав все його тіло. Ледве піднявши спис, який зміг втримати лише дивом, він спостерігав як тайатор, розвернувшись, знову кинувся з шипами на нього. Руни на списові спалахнули і лезо почервоніло, нагрівшись до неймовірною температури, а вода довкола нього почала кипіти. В останній момент Фауст виставив спис вперед і тайатор налетів прямо на нього. Але це не змогло його повністю зупинити і два довгих шипа ввіткнулись мечнику в ліве око. Відчувши неймовірний жар, тайатор відплив від Фауста, вирвавши йому око і звиваючись від болю, але спис засів глибоко і варив його заживо. Побачивши те, мечник слабо посміхнувся і втратив свідомість.
Трохи згодом, вартові одного з входів до Сінора здивовано витріщились на дивну процесію. Двоє людей в масках для дихання плили, тримаючи третього, за яким тягнувся кривавий слід, а попереду плила філіда, щось викрикуючи. Коли четвірка наблизилась, охоронці впізнали філіду і нарешті розібрали що вона кричала: «Лікаря!»
Коли один з вартових зник за стінами Сінора, Райана полегшено зітхнула і поплила до Лін і Деліам, щоб допомогти тягти Фауста. Вони втрьох перемогли тайаторів що напали на них без особливих травм, але той що напав на мечника схоже був значно сильніший.

: Оріджинал | : FaustRD
: 623 | : 0 | : 0.0/0
: 0

[ | ]